Система моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів
Верховна Рада України прийняла за основу в першому читанні який передбачає створення системи моніторингу з точними, достовірними даними про обсяги викидів парникових газів, які можуть застосуватися для різних цілей – від удосконалення державної екологічної політики – до запровадження економічних інструментів регулювання цих викидів.
Даний законопроект є невід’ємною частиною реалізації нової кліматичної політики України, зокрема, в частині виконання Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Паризької угоди, оскільки механізм МЗВ є важливим елементом та основою для подальшого співробітництва між країнами у сфері зміни клімату.
Розглянемо більш докладно даний механізм, що запроваджується.
Додатком до Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом (далі – Угода) передбачено, що протягом двох років з дати тимчасового застосування Угоди мають бути впроваджені наступні положення Директиви 2003/87/ЄС – Про системи торгівлі квотам на викиди парникових газів (далі – Директива):
- прийняття національного законодавства та визначення уповноваженого органу;
- встановлення системи визначення відповідних споруд/установок та визначення парникових газів (Додатки І та ІІ);
- розроблення національного плану розподілу квот між заводами/комплексами;
- запровадження дозвільної системи на викиди парникових газів та на квоти, що продаватимуться на національному рівні між заводами/промисловими комплексами в Україні;
- створення системи моніторингу, звітності, здійснення перевірок і належного впровадження, а також процедури консультацій з громадськістю.
2016 рік повинен був стати роком видачі спеціальних (екологічних) дозволів, з 1 січня 2017 року жодна діяльність, вказана в додатку 1 до Директиви, не повинна була здійснюватися без отримання спеціального (екологічного) дозволу на викиди парникових газів.
До того ж, Додаток до Угоди передбачає одночасне впровадження всіх необхідних підсистем Української системи торгівлі квотами на викиди парникових газів (далі – УСТВ), зокрема: дозвільної, моніторингу та звітності, верифікації та акредитації розподілу квот між установками, державного екологічного нагляду та накладання санкцій.
Для порівняння, при впровадженні інших екологічних Директив передбачено поетапне впровадження окремих компонентів систем регулювання промислових викидів, якості атмосферного повітря, охорони водних ресурсів, поводження з відходами тощо.
Урядом України передбачено поетапне впровадження всіх елементів УСТВ:
- з 2020 року передбачається впровадження системи моніторингу, звітності та верифікації;
- перший рік моніторингу – 2021 рік;
- рік подачі першого плану моніторингу – 2020 рік;
- інші складові УСТВ – будуть впроваджені не раніше 2025 року.
Наразі, перед Урядом стоїть завдання на 2020 рік прийняти Закон про моніторинг, звітність та верифікацію викидів парникових газів. Основні ключові моменти:
- перелік видів діяльності, на які поширюються моніторинг,звітність та верифікація викидів парникових газів (Джерело: Додаток 1 до Директиви);
- порядок здійснення моніторингу та звітності викидів парникових газів (Джерело: Регламент ЄС 2012/601 про моніторинг та звітність);
- порядок здійснення верифікації звіту оператора про викиди парникових газів (Джерело : Регламент ЄС 2012/600 про верифікацію та акредитацію).
Розглянемо основні положення Законопроєкту.
Термін «УСТАНОВКА» визначено у статті 1 проєкту Закону і означає – стаціонарний технічний об'єкт, на якому оператором здійснюється один чи більше видів діяльності, а також інша діяльність, яка має безпосередній технічний зв'язок із видами діяльності, що здійснюються на установці, та яка може впливати на викиди парникових газів та забруднення навколишнього природного середовища.
Іншими словами, установка – стаціонарне джерело викидів ПГ (їх сукупність), розміщене в межах одного промислового майданчика, контрольоване одним оператором, на якому здійснюється одна або декілька видів регульованої діяльності.
Установка – це не тільки і не стільки окремий технологічний агрегат (технологічна установка) або точковий об'єкт викидів ЗР в атмосферу, а сукупність:
- стаціонарного енергетичного та технологічного обладнання;
- інфраструктури, включаючи складське господарство;
- вимірювальних приладів;
- технологічних процесів;
- паливних та матеріальних потоків;
- інформаційних систем обліку та технологічного контролю цих потоків.
Хто такий оператор? ОПЕРАТОР – власник майнових прав на Установку (балансоутримувач обладнання) або інша особа, яка здійснює прямий, вирішальний, відповідальний, технологічний, економічний та управлінський вплив на функціонування Установки.
Перелік видів діяльності, на які поширюється система МЗВ (далі – Перелік) має бути затверджено Кабінетом Міністрів України. Система розповсюджується на:
- спалювання палива в установках, загальна номінальна теплова потужність яких перевищує 20 МВт (за винятком установок для термічного знищення (інсинерації) небезпечних або побутових відходів);
- нафтопереробка;
- виробництво коксу;
- випалювання або спікання, в тому числі огрудкування (агломерація) металевої руди (зокрема, сульфідної руди);
- виробництво чавуну або сталі (первинна або вторинна плавка), в тому числі безперервний розлив, продуктивність якого перевищує 2,5 тонни на годину;
- виробництво або обробка залізовмісних металів (у тому числі феросплавів), якщо загальна номінальна теплова потужність агрегатів зі спалювання перевищує 20 МВт; устаткування для обробки залізовмісних металів включає, зокрема, прокатні стани, нагрівальні та відпалювальні печі, ковальське обладнання, ливарні, устаткування для покриття (плакування) та очищення (протравлення) поверхонь;
- виробництво цементного клінкеру в обертових випалювальних печах, виробнича потужність яких перевищує 500 тонн на день, або в інших печах, виробнича потужність яких перевищує 50 тонн на день;
- виробництво вапна або кальцинація доломіту або магнезиту в обертових випалювальних печах, виробнича потужність яких перевищує 50 тонн на день, або в інших печах, виробнича потужність яких перевищує 50 тонн на день;
- виробництво азотної кислоти;
- виробництво аміаку.
Слід, також, враховувати наступне:
- на установки або частини установок, які використовуються для досліджень, розробки та тестування нових продуктів і процесів, а також установки, що споживають виключно біомасу, не поширюється система МЗВ;
- граничні значення, вказані в Переліку, стосуються виробничої потужності або продуктивності виробництва. Якщо на установці здійснюється різна діяльність, що підпадає під один вид діяльності, то потужність устаткування для такої діяльності підсумовується;
- якщо для прийняття рішення щодо поширення на установку системи МЗВ враховується номінальна теплова потужність установки, тоді номінальна теплова потужність всіх технічних агрегатів, в яких спалюється паливо, в межах установки підсумовується. Агрегати з номінальною тепловою потужністю до 3 МВт, та агрегати, що використовують (споживають) виключно біомасу, не враховуються. До агрегатів, що використовують (споживають) виключно біомасу відносяться, зокрема, агрегати, які використовують (споживають) викопне паливо тільки під час запуску або зупинки агрегату;
- якщо агрегат використовується у виді діяльності, для якого граничне значення визначене показником, іншим ніж номінальна теплова потужність, граничне значення такого показника має пріоритет для рішення про включення установки до системи МЗВ;
- якщо граничне значення потужності або продуктивності, встановлене для виду діяльності, перевищене на установці, всі агрегати в межах установки, в яких спалюється паливо, крім печей для термічного знищення (інсинерації) небезпечних або побутових відходів, мають бути включені до системи МЗВ.
Моніторингу підлягають установки оператора, що занесені до державного реєстру установок відповідно до Плану моніторингу, затвердженого уповноваженим органом. Порядок здійснення моніторингу та звітності затверджується Кабінетом Міністрів України.
ПЛАН МОНІТОРИНГУ – документ, який детально описує всі технічні джерела та енергетично-промислові процеси, що спричиняють викиди парникових газів, метрологічне та лабораторне забезпечення, методологію розрахунку викидів, процедури управління та інше.
При здійсненні моніторингу оператор зобов'язаний забезпечити узгодженість звітності про викиди ПГ із звітністю про промислові викиди, а також з виробничим, бухгалтерським та податковим обліком матеріальних потоків.
Оцінка викидів парникових газів може здійснюватися за допомогою стандартних розрахункових методик, методом масового балансу, методом інструментального вимірювання (виміри мають бути підтверджені розрахунками).
За результатами моніторингу розробляється Звіт Оператора, який підлягає верифікації.
На підставі інформації, зібраної під час верифікації, оператору видається верифікаційний звіт, який повинен містити висновок верифікатора за результатами верифікації.
Верифікований звіт оператора подається уповноваженому органу у строк, встановлений законодавством.
Верифікація здійснюється ВЕРИФІКАТОРОМ, акредитованим відповідно до вимог, установлених законодавством у сфері акредитації, національними стандартами з питань акредитації, гармонізованими з відповідними міжнародними та європейськими стандартами, а також іншими документами з питань акредитації, прийнятими національним органом України з акредитації, міжнародними та європейськими організаціями з акредитації.
Як підтверджує досвід держав-членів ЄС, система моніторингу, звітності та верифікації є важливим елементом та передумовою для запровадження ринкових та/або неринкових механізмів сприяння скороченню викидів парникових газів, а також, є важливим кроком на шляху до виконання Україною своїх зобов’язань за Угодою про Асоціацію.