Підписатись на розсилку

Підпишіться на нашу розсилку щоб отримувати актуальну інформацію у сфері екології підприємства в Україні

* обов'язкові поля
Оберіть категорію
Ваша заявка прийнята

Відходи видобувної промисловості: в зоні особливої небезпеки

Більшість споруд для накопичення відходів в Україні перебуває в аварійному стані і становить небезпеку для екосистеми - Дзеркало Тижня

Найбільшу частку всіх відходів в Україні становлять відходи видобувної промисловості (73,6% на 2016 р.). Обсяги їх утворення — найвищі серед європейських держав. На території нашої держави є 344 місця для накопичення відходів видобувної промисловості. Багато з них не відповідають нормам екологічної безпеки і несуть ризик забруднення великих територій. Зважаючи на це, сфера поводження з відходами видобувної промисловості потребує особливої уваги та приведення нормативної бази у відповідність до законодавства Європейського Союзу.

Відходи видобувної промисловості утворюються у процесі видобування, збагачення та переробки корисних копалин. Великі обсяги цього виду відходів зумовлені тим, що кількість корисних копалин, навіть у високоякісних рудах, становить лише невелику частку їхньої загальної маси.

Ризики, що їх несуть місця накопичення відходів видобувної промисловості, мають два аспекти.

Відходи видобувної промисловості, зокрема ті, що утворюються при видобуванні кольорових металів, містять велику кількість небезпечних хімічних речовин, як-от важкі метали, концентрація яких в організмі людини може завдати непоправної шкоди здоров'ю. Крім того, офіційна статистика підтверджує: рівень захворюваності органів дихання серед населення, яке проживає в районах розміщення споруд для накопичення відходів, значно вищий у порівнянні з населенням, яке проживає в інших місцях.

Ці ризики пов'язані зі стійкістю та безпечністю споруд для накопичення відходів видобувної промисловості.

Аварії на спорудах для накопичення відходів видобувної промисловості призводять до неконтрольованих скидів забруднювальних речовин, наслідком яких є виникнення надзвичайних ситуацій, забруднення екосистеми, збіднення біорізноманіття та негативний вплив на здоров'я.

Про це свідчать відносно недавні масштабні аварії в Румунії — Бая-Маре (2000) та Бая-Борса (2005), — коли з вини золотовидобувної компанії Aurul прорвало греблю і води з ціанідами потрапили на фермерські угіддя, а згодом і в річку Сомеш. Забруднені води дісталися Тиси, а потім Дунаю, що призвело до загибелі великої кількості риби в Угорщині та в країнах колишньої Югославії. Аварію в Бая-Маре назвали найнебезпечнішою екологічною катастрофою після Чорнобиля. Через п'ять років регіон був уражений витоком забрудненої води (цього разу важкими металами). Прорив дамби у Бая-Борса призвів до того, що 20000 кубометрів води, отруєної солями цинку, свинцю, міді, потрапили до Тиси.

Згадаємо і про екологічну катастрофу, яка сталася 1983 року в Україні в місті Стебник, коли після сильного дощу прорвало дамбу хвостосховища, в якому зберігалися відходи виробництва калійних мінеральних добрив. У результаті 4,5 млн м3висококонцентрованих розсолів потрапили в Дністер, що призвело до руйнування доріг та мостів, було знищено понад 2 млн кг товарної риби й малька, виникли перебої у водозабезпеченні Чернівців та інших міст. Руйнівну силу калійних солей було зупинено лише в Новодністровському водосховищі, що на відстані 500 км від Стебника, де солі осіли товстим пластом на глибині 14—15 м.

Непоодинокі й випадки горіння териконів на Львівщині. Пожежі на них дуже складно загасити. При горінні териконів у повітря вивільняється чимало забруднювальних речовин, а в комбінації з водою утворюються кислі води, що є джерелом забруднення підземних та поверхневих вод.

Європейські стандарти у сфері поводження з відходами видобувної промисловості

Для запобігання подібного роду катастрофам Європейський Союз ухвалив Директиву про управління відходами видобувної промисловості, якою вносяться зміни до Директиви 2004/35/ЄС.

Аналізуючи положення директиви, можна стверджувати, що увага в цьому документі зосереджується на:

  • Дозвільній системі щодо експлуатації споруд для накопичення відходів (встановлено чіткі процедури для видачі таких дозволів);
  • Планах управління відходами, що їх зобов'язані складати всі оператори споруд для накопичення відходів. У них міститься інформація про можливий негативний вплив на довкілля та здоров'я людей, заходи щодо запобігання такому впливу, заходи із закриття споруди (включаючи відновлення території, яка піддавалася негативному впливу), а також щодо контролю та моніторингу стану споруди;
  • Класифікації місць для накопичення відходів. Виділено споруди категорії А, які становлять особливий ризик для довкілля та здоров'я людей. Для таких споруд передбачаються підвищені вимоги, як-от: формування політики із запобігання значним аваріям, розробка системи управління безпекою для реалізації зазначеної політики, розробка внутрішнього і зовнішнього планів на випадок аварій тощо;
  • Фінансових гарантіях для забезпечення відновлення території, яка зазнала негативного впливу відходів видобувної промисловості;
  • Роботах із закриття споруд для накопичення відходів (із покладанням на операторів споруд для накопичення відходів обов'язку відновлювати територію, що перебувала під негативним впливом таких споруд). Крім того, передбачається постійний моніторинг стану закритих споруд;
  • Заходах щодо запобігання погіршенню стану водних ресурсів, забрудненню повітря й ґрунту.

Положення директиви встановлюють низку вимог, яким повинні відповідати споруди для накопичення відходів видобувної промисловості. До цих споруд належать об'єкти, призначені для накопичення видобувних відходів у рідкому вигляді (хвостосховища) або видобувних відходів у твердому вигляді (терикони, відвали).

Оператори таких споруд для відходів повинні забезпечити, а державні органи контролювати, щоб вони не завдавали шкоди водним ресурсам і ґрунту, не забруднювали атмосферного повітря.

Стан регулювання сфери поводження з відходами видобувної промисловості в Україні

27 червня 2014 р., уклавши Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, Україна взяла на себе зобов'язання імплементувати низку міжнародних документів, у тому числі Директиву 2006/21/ЄС Європейського парламенту та Ради ЄС про управління відходами видобувної промисловості та внесення змін і доповнень до Директиви 2004/35/ЄС.

Сучасний стан сфери поводження з відходами видобувної промисловості характеризується низьким ступенем відповідності положенням цієї директиви. Зокрема, невідповідність стосується низки визначень, розроблення планів управління відходами видобувної промисловості на рівні підприємств, упровадження фінансових гарантій та вимог до інвентаризації та приведення до належного стану закритих і покинутих місць для накопичення відходів видобувної промисловості.

Законодавчі норми, що регулюють поводження з відходами видобувної промисловості, дуже розпорошені. Спеціального закону, який би регулював цю сферу в Україні, немає. Для управління відходами видобувної промисловості застосовують положення Закону "Про охорону навколишнього природного середовища України", який передбачає загальні правила екологічно безпечного поводження з відходами, та Закону "Про відходи", який встановлює рамки поводження з відходами, передбачає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної з запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів та операціями поводження з відходами. Відповідних проблем частково торкаються деякі суміжні закони, такі як Кодекс України про надра, Гірничий закон України та ін. Більшість нормативних актів, що регулюють відносини у сфері поводження з відходами видобувної промисловості, належать до підзаконних актів, які є вузькоспеціалізованими і регулюють лише окремі аспекти діяльності у сфері поводження з відходами. Такий стан нормативно-правового регулювання об'єктивно несе ризик послаблення контролю і відповідальності за виконання відповідних вимог.

Крім того, відсутність належного правового регулювання є причиною того, що більшість споруд для накопичення відходів в Україні перебуває в аварійному стані і становить небезпеку для екосистеми регіону, в якому вони розміщені. Потенційно небезпечні місця для накопичення відходів видобувної промисловості виявлено у Львівській, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській та Донецькій областях, де зберігаються десятки й сотні мільйонів кубометрів відходів. Аварії на таких об'єктах, зважаючи на їх територіальне розташування, становлять загрозу забруднення великих територій та водойм.

Зважаючи на наведені факти, адаптація національного законодавства до правових норм Європейського Союзу потребує особливої уваги у сфері управління відходами видобувної промисловості. Необхідно ухвалити закон, який би регулював цю сферу відносин з урахуванням усіх вимог і положень Директиви 2006/21/ЄС про управління відходами видобувної промисловості та змін і доповнень до Директиви 2004/35/ЄС. Крім того, обов'язковими є інвентаризація всіх місць накопичення відходів для виявлення тих, які потребують рекультивації, та її проведення.